ФДУ "Севастопольська філія Держгідрографії ім. Л.І. Мітіна"

Тарханкутський маяк
Географічні координати:
Широта – 45° 20.8' N
Довгота – 32° 29.8' Е
Висота башти від основи – 33 м
Висота вогню від рівня моря – 36 м
Дальність видимості вогню – 17 миль

Маяк Тарханкутський – один із найдавніших маяків Чорномор'я. Побудовано його на західному краю Кримського півострова у 1816 році, а введено в дію 16 червня 1817 року. Це місце з відмілинами та підводним камінням завжди вважалося на Чорному морі найбільш небезпечним для мореплавців. Через часті корабельні аварії моряки називали його "Чортовим мисом", "Мисом бур".

Первинно маяк являв собою кам'яну конічну башту заввишки 36 м з ліхтарною спорудою, що мала форму правильного десятикутника заввишки 3,3 м. У ліхтарі було встановлено закуплений в Англії катоптричний світний апарат із 15 ламп з рефлекторами, який світив постійним білим вогнем, забезпечуючи дальність видимості до 12 миль.

З розвитком таких портів Чорного моря як Миколаїв і Херсон, які приймали судна не лише каботажного плавання, але й закордонні, навігація у районі Тарханкута помітно пожвавішала. З огляду на це на маяку у 1862 році було встановлено найпотужніший на той час на Чорному морі діоптричний світлооптичний апарат 1-го розряду, який освітлював сектор моря між мисами Карамрун (Карамбурун) і Урет.

Через недосконалість ламп, які використовували на маяках, доводилося кілька разів за ніч знімати з їх ґнотів кіптяву, загасивши ліхтар. Вважають, що саме під час очищення лампи у середині 70-х років XIX ст. і розбилася об скелі імператорська яхта "Лівадія". Це спонукало шукати нові шляхи освітлення маяків.

Маяк, переважним чином його світлооптичний прилад, багато разів удосконалювався, обладнувався додатковими сигнальними засобами. Визначною подією стало встановлення у 1934 році на ньому, першому з усіх маяків Чорномор'я, радіомаяка дальністю дії до 300 км.

З початком Великої Вітчизняної війни обладнання на маяку було демонтовано, а його особовий склад пішов на захист Севастополя.

Стосовно Тарханкутського маяка можна сказати, що тут уперше для підзарядки акумуляторних батарей та освітлення приміщень маяковиків використали вітрову енергію, що дало змогу значно зменшити витрати пального.

У 70-х роках було проведено значну реконструкцію маяка: поновлено освітлювальну техніку, побудовано нові житлові будинки, здійснено газифікацію маякових споруд, введено в дію електронну радіомаякову систему часу, яка підвищила точність характеристик радіомаяків і спростила контроль за їх роботою.

Незважаючи на ураганні вітри, підтоплення, внаслідок яких маяк зазнавав значних пошкоджень, нинішній Тарханкутський – це сучасний комплекс з радіо- та світним маяками, звукосигнальними навігаційними засобами, станцією радіонавігаційної системи середнього радіуса дії, основними та дублюючими засобами енергопостачання, тобто, – це не пустельне місце, а оазис, який приваблює до себе місцевих мешканців та відпочиваючих.

Євпаторійський маяк
Географічні координати:
Широта – 45° 09.1' N
Довгота – 33° 16.2' Е
Висота башти від основи – 52 м
Висота вогню від рівня моря – 53 м
Дальність видимості вогню – 20 миль

Маяк розташовано на західному березі Кримського півострова у Каламітській затоці на низинному піщаному мисі. Його основне призначення – гарантування суднам безпечного плавання на підходах до порту Євпаторія.

Це був перший маяк на Чорному морі з металу. Він став діяти 1 серпня 1861 року. Башта, виготовлена в Лондоні, являла собою чотири металеві стінки, сполучені діагональними розкосинами та чотирма проміж-ними площадками. Нижню частину її було обшито дошками. Зверху башти, у мідному ліхтарі, розміщувався катодіоптричний світлооптичний апарат 4-го розряду, придбаний у Франції. Маяк світив постійним білим вогнем з проблисками через кожну хвилину.

У зв'язку з тим, що башта маяка була відкритою, обслуговувати вогонь було дуже складно, тому взимку маяк працював ненадійно. З огляду на зростаючу інтенсивність мореплавства у цьому районі це могло призвести до тяжких наслідків. Тому у 1871 році замість олійної лампи тут встановили більш досконалу, яка працювала на петролеумі. Але це також не задовольняло мореплавців повною мірою, та вони мусили миритися: у 1877 році почалася Російсько-турецька війна і питання переобладнання маяка було відкладено на невизначений термін.

За радянських часів маяк неодноразово ремонтувався, вдосконалювалося його світлооптичне обладнання, у 30-х роках тут було встановлено радіомаяк.

З початком Великої Вітчизняної війни маяк запрацював у маніпуляційному режимі. Його доглядачі цілодобово вели спостереження за повітряною та мінною обстановкою.

Після війни у 1955 році поряд зі старою баштою побудували нову цегляну восьмигранну у формі призми заввишки 20,8 м. Це дало змогу збільшити дальність видимості вогню до 13 миль. А трохи згодом тут звели технічне приміщення з автономною дизель-електричною станцією, встановили коловий радіомаяк.

У 1970 році військовими будівельниками за типовим проектом було побудовано нову башту з монолітного залізобетону у спеціальній металевій опалубці; висота її сягала 52 м. Сьогодні – це найвища маякова башта на Чорному морі. Вона має форму зрізаної піраміди, на верхній площадці якої встановлено восьмигранну ліхтарну споруду діаметром 3 м з полірованими дзеркальними стеклами. Новий маяк почав діяти 9 червня 1970 року.

Маяк Солодунова
Географічні координати:
Широта – 45° 07.6' N
Довгота – 33° 31.4' Е
Висота башти від основи – 22 м
Висота вогню від рівня моря – 27 м
Дальність видимості вогню – 15 миль

Маяк Солодунова зовсім "молодий". Його побудовано у 1986 році і названо на честь контр-адмірала Олександра Вікторовича Солодунова, який очолював Гідрографічну службу Чорноморського флоту у 1940–1952 роках.

Споруда має вигляд круглої металевої башти з червоними та білими горизонтальними смугами. Маяк працює в автоматичному режимі, забезпечує необхідну безпеку мореплавства на підходах до порту Євпа-торія.

Маяк Карантинний
Географічні координати:
Широта – 45° 11.2' N
Довгота – 33° 22.6' Е
Висота башти від основи – 21 м
Висота вогню від рівня моря – 23 м
Дальність видимості вогню – 12 миль

Маяк введено в дію у 1897 році для забезпечення безаварійного плавання морських торговельних суден на підходах до порту Євпаторія. Розташовано маяк на мисі Карантинний Євпаторійської бухти, від чого і пішла його назва.

Протягом періоду свого існування маяк неодноразово піддавався руйнівним діям різного характеру. Та найсильніше його було пошкоджено у роки Великої Вітчизняної війни – він майже цілком був зруйнований. Відбудовувати маяк почали на початку 60-х років минулого століття, а завершили лише у 1967 році. Відтоді зовнішній вигляд Карантинного не змінювався.

У 1994 році Гідрографічною службою Чорноморського флоту РФ, яка ним користувалася після розподілу Чорноморського флоту, в односторонньому порядку маяк було погашено і переведено до розряду несвітних знаків. Лише у 2006 році маяк силами державної установи "Держгідрографія" капітально відремонтовано та введено в дію, і тепер його рятівний вогонь освічує нічний морський шлях до Євпаторії.

Маяк Костянтинівський Вихідний Передній
Географічні координати:
Ширина – 44° 37.7' N
Довгота – 33° 30.9' Е
Висота башти від основи – 8 м
Висота вогню від рівня моря – 19 м
Дальність видимості вогню – 14 миль

Історія цього маяка, як і Костянтинівського Вихідного Заднього, тісно пов'язана з Інкерманськими створними маяками, які з 1821 року забезпечували безпечний шлях усім кораблям і суднам, що прямували у Севастопольську бухту чи у зворотному напрямку. Джерелом світла тут була олійна лампа з рефлектором. Маяк світив білим постійним вогнем і був одним із найпотужніших на Чорному морі – його було видно за 22 милі.

Під час Кримської війни 1853–1856 років споруда маяка дуже постраждала від артобстрілів, але невдовзі її відремонтували (1859 p.). Стихійні лиха також не жалували маяк, та його роботу швидко поновлювали, бо кожний мореплавець надіявся на його рятівне світло. У 1897 році тут встановили новий діоптричний світлооптичний апарат 4-го розряду, а у 1907 році його світло ще більше підсилили, замінивши гасові лампи гасожаровими пальниками.

У 1985 році з метою підвищення безпеки плавання було здійснено розподіл руху кораблів і суден, що виходили з порту Севастополь, і прийнято рішення про створення вихідного створу. У 1987 році після де-тальних розрахунків усіх елементів роботи маяка на мисі Костянтинівський побудували Передній створний маяк. Підвели також постійну лінію електропередач, що забезпечило надійність його вогню.

Маяк Інкерманський Передній
Географічні координати:
Широта – 44° 37.1' N
Довгота – 33° 35.4' Е
Висота башти від основи – 11 м
Висота вогню від рівня моря – 91 м
Дальність видимості вогню – 18 миль

Передній маяк із групи Інкерманських маяків встановлено у 1821 році на скелі, що на північному березі вершини Севастопольської бухти. Він забезпечував необхідну безпеку руху суден при заході у цю бухту. Тоді маяк називався "Нижній Інкерманський" і мав вигляд кам'яної чотиригранної двоповерхової споруди заввишки 14,4 м. Як і маяк Костянтинівський Вхідний Передній, Нижній Інкерманський також дуже постраждав під час Кримської війни 1853–1856 років, проте протягом двох років був повністю відновлений. Його було оснащено новим діоптричним світлооптичним апаратом 4-го розряду, закупленим у Парижі у фірми "Соттер" у 1897 році, який у 1902 році замінено гасовою лампою з гасожаровими пальниками. Та на фоні вуличних вогнів міста постійний білий вогонь маяка губився і його було замінено на змінний біло-червоний.

З перших днів Великої Вітчизняної війни гідрографам довелося замаскувати вогонь маяка інфрачервоними світлофільтрами. Хоч це і ускладнювало ситуацію, проте робило його невидимим для ворога. Та все ж маяк було зруйновано, і на його місці почав працювати маніпуляторний пункт. За всі дні оборони Севастополя не було жодного випадку, щоб на маяку не спалахував вогонь або не вмикався радіомаяк на першу ж вимогу радянських кораблів.

Повністю відбудували маяк у 1946 році. 17 листопада він почав діяти згідно зі штатними характеристиками. З 1987 року цей маяк водночас є і Костянтинівським Вихідним Заднім.

Маяк Інкерманський Задній
Висота башти від основи – 11 м
Висота вогню від рівня моря – 196 м
Дальність видимості вогню – 24 милі
Маяк Інкерманський Задній розташовано за 1,8 милі
від Інкерманського Переднього і має ті ж самі координати

Історія маяка налічує вже майже двісті років. Відвідавши на початку XIX ст. Ахтіарську бухту, капітан Гейден доповідав у Адміралтейств-колегію, що "чудовий порт Севастополь огороджено лише віхами" і реко-мендував на вході у бухту встановити справжній маяк. Цю рекомендацію визнали слушною, і у 1820 році за ініціативи командування Чорноморського флоту розпочалося будівництво Інкерманських створних маяків.

"Інкерманськими" їх назвали тому, що у давнину у цьому районі Севастополя знаходилося місто Дорас, яке після завоювання його турками було перейменовано на Інкерман (у перекладі з турецької "Нова фор-теця").

Маяк почав діяти з 1821 року.

В "Описі маяків і знаків Чорного та Азовського морів", виданому у 1851 році, написано, що "...по створу цих маяків... судна входять і виходять із неї навіть горобиної ночі. Наближаючись до Севастополя від NW, вогонь маяків за берегом не видно і тому судна повинні орієнтуватися на Херсонеський маяк доти, доки обидва створних вогні можна буде побачити в одному напрямку, тоді, залишаючи Херсонеський маяк право-руч, судна повинні йти прямо по створу на рейд".

Маяк спорудили на високій скелі, тому дорога до маяка була надто крутою, мала різкі повороти і дістатися туди, особливо взимку, коли навіть всюдихід долав шлях з великими труднощами, було дуже важко.

Маяк за довгі роки його існування багато разів ремонтували, вдосконалюючи характеристики вогню, поліпшуючи умови праці персоналу. Навіть у роки Великої Вітчизняної війни маяк діяв, хоч і в обмеженому режимі. Та гірка доля не обминула маяковиків – від прямого попадання бомби великого калібру доглядачі маяка та члени маніпуляторного загону (всього 28 осіб) загинули. У 1954 році останки маяковиків і червонофлотців було перепоховано на Братському ме-моріальному кладовищі захисників Севастополя.

Після визволення Севастополя маяк почали відбудовувати, і вже у 1946 році він став діяти у штатному режимі. Маяк світить алмазно-білим вогнем, забезпечуючи дальність видимості 24 милі.

З 1978 року для кращої видимості створу під час вранішніх і вечірніх туманів, що піднімаються над горизонтом, а також у разі несприятливих погодних умов маяк працює цілодобово.

Маяк Артек
Географічні координати:
Широта – 44° 33.5' N
Довгота – 34° 18.3' Е
Висота башти від основи – 9 м
Висота вогню від рівня моря – 139 м
Дальність видимості вогню – 13 миль

Маяк встановлено на території всесвітньо відомого Міжнародного дитячого табору "Артек" у 1977 році з метою підвищення безпеки мореплавства на ділянці від порту Ялта до мису Аюдаг. Цей маяк, як і кілька інших, що після поділу Чорноморського флоту СРСР були підпорядковані Російській Федерації, не оминула доля переведення до розряду несвітних навігаційних знаків, більше того, у 1994 році його взагалі було скасовано як навігаційний знак.

У первинному вигляді маяк являв собою круглу металеву колону з білими та червоними горизонтальними смугами. У 2006 році зусиллями ФДУ "Севастопольська філія Держгідрографії ім. Л.І.Мітіна" маяк Артек було відновлено, а висоту його, при цьому, збільшено на 3 метри. Отже, на території Міжнародного дитячого табору "Артек" маяк став ще однією визначною пам'яткою.

Маяк Ай-Тодорський
Географічні координати:
Широта – 44° 25.7' N
Довгота – 34° 07.4' Е
Висота башти від основи – 9 м
Висота вогню від рівня моря – 87 м
Дальність видимості вогню – 24 милі

Ай-Тодорський маяк встановлено на однойменному мисі у південно-східній частині Кримського півострова. Його вогонь забезпечує мореплавство уздовж півострова і на підходах до Ялтинського порту.

Маяк введено в дію у 1835 році. Спочатку це була кругла кам'яна башта з контрфорсами. Сучасного вигляду – восьмигранної маякової споруди – вона набула після реконструкції у 1876 році.

Маяк за свою довгу історію пережив чимало потрясінь як природних, так і воєнного лихоліття, але ніколи не згасав надовго, хоч і працював часто в особливому режимі.

Під час сильного землетрусу в Криму (11.09.1927 р.) багато маяків і навігаційних споруд зазнали руйнувань, не минула ця участь і Ай-Тодорський. Та, незважаючи на це, його рятівний вогонь продовжував вказувати безпечний шлях мореплавцям.

У роки Великої Вітчизняної війни в результаті артобстрілів і бомбардувань було зруйновано башту маяка, житловий будинок і господарські будівлі. Але вже у 1944 році споруди відбудували, а зелений проблисковий вогонь знову допомагав орієнтуватися кораблям і суднам, що прямували вздовж південного берега Криму.

У 1948 році на маяку було введено в дію радіомаяк американського виробництва, який у 1965 році замінено на більш досконалий вітчизняний: коловий, великого радіуса дії.

На території маяка знаходиться пам'ятка археології – римське воєнне поселення Харакс, є тут також Музей маякової служби і кругосвітньої антарктичної експедиції 1982–1983 років. Саме тому маяк завжди приваблював відпочиваючих, бували тут і видатні люди. Серед його відомих відвідувачів – А.П. Чехов, Л.М. Толстой, В.В. Маяковський, знані воєначальники, вчені, космонавти.

Маяк Сарич
Географічні координати:
Широта – 44° 23.3' N
Довгота – 33° 44.5' Е
Висота башти від основи – 12 м
Висота вогню від рівня моря – 38 м
Дальність видимості вогню – 17 миль

Маяк Сарич стоїть на однойменному мисі, який є південним краєм Кримського півострова. Його основне призначення – забезпечення необхідної безпеки плавання уздовж узбережжя і на підходах до портів Севастополь, Ялта та інших портових пунктів.

20 серпня 1898 року білосніжний маяк, башта якого схожа на шахову туру, запрацював на повну потужність. Він світив постійним білим вогнем з червоними і білими проблисками. Висота вогню від рівня моря становила 37,5 м, а від основи башти – 12м. Джерелом світла на той час була гасова лампа з ріжками у три світильники. У 1900 році її було замінено на гасожаровий пальник, який використовувався до 1957 року, аж доки маяк не було переведено на електричне освітлення.

У перші роки радянської влади маяк світив нерегулярно. Через погане забезпечення та віддаленість від промислових центрів охочих служити тут було небагато. Лише на початку 30-х років робота маяка увійшла у звичне русло.

У роки Великої Вітчизняної війни маяк Сарич використовувався і як навігаційний засіб, і як надійна вогнева точка. Вночі через вузьку щілину у затемнених стеклах маяковики подавали радянським морякам умовні сигнали, допомагаючи їм таким чином заходити у Севастополь та повертатися назад. А коли до маяка підступали гітлерівці, захисники відкривали по них вогонь із кулемета та особистої зброї.

У 1966 році на маяку було змонтовано новий електричний прилад, який діє і сьогодні, світить білим ізофазним вогнем. 3 1971 року тут введено в дію звукову динамічну установку.

Маякове містечко Сарича – один з наймальовничіших куточків Криму.

Маяк Херсонеський
Географічні координати:
Широта – 44° 35.0' N
Довгота – 33° 22.8' Е
Висота башти від основи – 36 м
Висота вогню від рівня моря – 34 м
Дальність видимості вогню – 16 миль

Херсонеський маяк – один із найперших маяків на узбережжі Чорного моря, який забезпечував необхідну безпеку плавання на підходах до Севастополя.

Його побудовано у 1816 році на мисі Херсонес у південно-західній частині Кримського півострова. Спочатку маяк являв собою кам'яну конічної форми башту, зверху якої було змонтовано ліхтар у вигляді правильного десятикутника, який у 1929 році замінено.

За роки Великої Вітчизняної війни маяк було повністю зруйновано, та все ж він продовжував і у такому стані беззмінно нести свою вахту – на знівечених вибухами каменях-монолітах, що залишилися від башти, стояла на костилях-підпірках ацетиленова установка. А незабаром на звичному місці піднялася угору тригранна дерев'яна вежа з ліхтарем.

Повністю маяк відбудовано 21 вересня 1951 року, і відтоді під південним сонцем виблискує 36-метрова стрімка башта з білого інкерманського каменю. У ліхтарі башти змонтували полізональний освітлювальний апарат, привезений з тихоокеанського маяка Аскольд, який забезпечував дальність видимості вогню до 16 миль. Пізніше маяк періодично ремонтували, благоустроювали, а його технічне обладнання вдосконалювали.

Нині на колишньому пустельному Херсонеському мисі виросло ціле маякове містечко. Є при маяку свій пляж, сауна, дитячі ігрові майданчики, сюди підведено телефонний зв'язок, водопровід.

Маяк Ялтинський
Географічні координати:
Широта – 44° 29.5' N
Довгота – 34° 10.2' Е
Висота башти від основи – 12 м
Висота вогню від рівня моря – 15 м
Дальність видимості вогню – 13 миль

Маяк встановлено на південному краю східного молу порту Ялта, розташованого на південному березі Кримського півострова. Він забезпечує підхід до порту і плавання у прибережній акваторії.

Цей маяк освітлював сектор моря від 90° до 214°, висота вогню від рівня моря була 13,5 м, а від основи – 6 м. На вежі жовтого кольору було встановлено лампу. Але щоб забезпечувати відповідну дальність видимості, доводилося 2–3 рази протягом ночі знімати кіптяву, опускаючи лампу на землю. Це було незручно і становило небезпеку для мореплавців, бо позбавляло їх на певний час дорогоцінного світла.

Будівництво Ялтинського порту завершилося у середині 80-х років і тоді ж його дирекція запропонувала на краю побудованого молу встановити металеву башту заввишки 8 м. Проте грошей для цього не знайшлося, і маяк запрацював лише у 1908 році. У ліхтарній споруді білої башти було встановлено діоптричний світлооптичний апарат 4-го розряду, який світив червоним постійним вогнем з дальністю видимості 11 миль.

У такому вигляді маяк досить благополучно "пережив" Першу світову та громадянську війни, кримський землетрус 11 вересня 1927 року, Велику Вітчизняну війну. Після визволення Криму маяк, крім забезпечен-ня необхідної безпеки плавання, використовували для навігаційно-гідрографічного тралення рейду Ялти.

У 1957 році на місці колишнього маяка було побудовано нову білу восьмигранну кам'яну башту заввишки 12 м із сучасним світлооптичним приладом, який світив червоним тривалопроблисковим вогнем на 13 миль.

Таким маяк зберігся до наших днів, хоча взимку 1969 року через потужний ураган був серйозно пошкоджений: вийшли з ладу зв'язок, електро-, водопостачання. Та все це було незабаром відновлено і нині маяк надійно служить мореплавцям.



Картографічна продукція

До Ваших послуг пропонуємо широкий вибір картографічної продукції, посібників, каталогів, та багато іншої корисної продукції, розроблених державною установою «Держгідрографія»

Нормативна база

Нормативно-правові акти у сфері морського транспорту на сайті Міністерства інфраструктури України